СЕРГІЙ СВИРИДОВИЧ ГАМЧЕНКО (1860–1932) – військовий, археолог, пам’яткоохоронець, музеєзнавець. Своє життя він присвятив військовій кар’єрі (генерал по приказу) й науці, діставши визнання як археолог, успішно поєднуючи службу в армії (до 1918 р.) з науковою та музейною діяльністю. Майже 50 років він вивчав стародавню історію, досліджував археологічні пам’ятки і здійснював заходи з охорони археологічної спадщини на теренах України.

Людська доля Сергія Гамченка та його родини в радянські часи досить трагічна. 6 квітня 1923 р. його як «бывшего белого офицера» було взято на облік Вовчанським ГПУ Харківської області. В автобіографіях (відомо дві: 1927 та 1928 рр.), складених вченим під час роботи у Всеукраїнському археологічному комітеті ВУАН, приховуються соціальний стан (дворянство, отримане за військову службу), родинні зв’язки (брати Іван, Дмитро, Євген Гамченки – генерали Російської імперії), змінюється рік народження, ім’я по батькові, не правильно вказуються назви військових навчальних закладів, участь у наукових Імператорських товариствах України, Росії та за кордоном до 1921 р. У 1930 р. Сергій Гамченко вийшов на пенсію і остаточно оселився у Житомирі, два останні роки життя клопотав про академічну пенсію і помер 6 жовтня 1932 р. під час голодомору.

С. М. Ляшко

Категорію складають матеріали до біографії С. С. Гамченка: Curriculum vitae; чернетка клопотання перед Бюро секції наукових робітників; перелік надрукованих та підготовлених до друку наукових праць; інформація про здійснені розкопки від 1886 р.; листування Волинського науково-дослідного державного музею із ВУАК та С. С. Гамченком щодо прискорення звільнення дослідника з археологічного відділу музею і затвердження на посаді товариша голови ВУАК від 3 липня і 30 жовтня 1927 р.; чернетка клопотання С. С. Гамченка перед головою ВУАК щодо виходу на академічну пенсію від 29 травня 1931 р.

Анна Яненко