Колишня садиба князів Трубецьких у Києві

Археологічні розкопки на колишній садибі князів Трубецьких у Києві провадилися під керівництвом Сергія Гамченка протягом двох польових сезонів – 1926 та 1927 рр. Ініціював ці дослідження Всеукраїнський Археологічний Комітет, у планах якого одним з ключових пунктів значилося дослідження великокняжого Києва. Кошти на дослідження виділив Київський окружний виконком, він же забезпечував необхідну робочу силу.

Сергій Гамченко відомий не просто як дуже фаховий і акуратний дослідник, але й багато у чому новатор, особливо стосовно методики польових робіт. Уже на початку планування він відмовився від дослідження виключно решток великокнязівських часів і вирішив фіксувати всі культурні нашарування. Розкопки вирізнялися детальністю та чіткістю фіксації, методичністю та залученням фахівців різного спрямування, у т.ч. суміжних наук – істориків, нумізматів, зоологів, геологів, фізичних антропологів та ін. Графічну фіксацію планів і розрізів та натурні замальовки виконували студенти Київського художнього інституту. На розкопі працював спеціально запрошений фотограф.

Роботи велися поквадратно і поглибинно, весь ґрунт з розкопу пересівався, знахідки фіксувалися і складалися в окремі підписані пакунки, а виявлені на розкопі археологічні об’єкти розчищалися та досліджувалися детальніше. Паралельно працювала камеральна лабораторія, де знахідки сортувалися за типами, описувалися та готувалися до експонування. Окрім планів об’єктів, описів знахідок й схем їхнього розташування, польових щоденників, кроків і нотаток, з розкопок отримано серію фотографій та малюнків профілів розкопів.

Велику увагу приділено виявленим тут похованням. Загалом за два роки на садибі Трубецьких досліджено 14 вцілілих та кілька зруйнованих різночасових поховань від давньоруського до ранньомодерного часу. Найвідоміші у фаховій літературі – так зване «поховання коня» (камерне поховання другої половини Х ст.) та парне поховання у льосі (свідоцтво монгольського погрому Києва Батиєм взимку 1240 р.). Більшість поховань належить до пізніших часів, частина з них імовірно чернецькі.

Наталя Хамайко